"...Школа - це мудра, втомлена, але завжди привітна, усміхнена Вічність. Вона вчила, вчить і буде вчити дізнаватись, думати, творити, торкатися істини."

Дослідники, історики, архівісти, аналізуючи матеріали, вже не перший рік шукають істину - встановлення точної дати заснування Очаківської ЗОШ №1. З різних джерел надходить інформація про те, що школі, можливо, 90 років, можливо - 85 чи 80. З’ясуванням істини займаються і педагоги школи, і учні. Збирають свідчення, шукають офіційні матеріали. А поки точна дата не встановлена, школа активно готується до відзначення свого ювілею.

Сьогодні редакція газети спільно зі шкільним колективом і небайдужими до історії школи городянами розпочинає серію публікацій-спогадів про цю славетну школу. Першими пропонуємо вам, шановні читачі, два матеріали про цей - один з найдавніших навчальних закладів нашого міста. Перший - вчительки, яка стояла у витоків її становлення у повоєнні роки - Марії Григорівни Бондаренко. Другий - директора, яка сьогодні, очолюючи педаго­гічний колектив, дбає про освітянську ниву, адже добре розуміє, що всі сьогоднішні здобутки, як педагогічного, так і учнівського колективів, стануть надбанням історії.

Крім того, ми запрошуємо до слова на сторінках газети "Очаків" всіх, кому є що сказати про рідну школу. Ваші яскраві спогади стануть добрим знаком того, що шкільні будні, скільки б років не пройшло, живуть у вашій пам'яті. Адже школа - це вічна пристань. Ще вчора навчалися в ній ви, сьогодні - ваші діти, а завтра її поріг переступлять онуки.

Так, школа - це мудра, втомлена, але завжди привітна, усміхнена Вічність. Вона вчила, вчить і буде вчити дізнаватись, думати, творити, торкатися істини.

Приємно, що школярі різних років краплина по краплині збирають матеріали про рідну школу. В наступному номері ми за­пропонуємо вам саме матеріал колишньої учениці школи Олександри Старченко "Історія створення Очаківської ЗОШ №1".

Тож, запрошуємо писати історію про школу разом.

/Files/images/P1010819.JPG

Славна історія очаківських шкіл, кожна з них має свою історію, традиції, примножує їх рік за роком. Та сьогодні дозвольте повернутись до витоків Очаків­ської загальноосвітньої школи №1 - сорокових років, коли нам випала унікальна можливість бути першими повоєнними випускниками школи в далекому 1947 році.

Це був випуск заквітчаний лише 18-ма дівчатами. Хлопців забрали до лав Радянської Армії. Пам'ятаємо і сьогодні класного керівника - Марію Дмитрівну Колтунову та директора школи - Володимира Кіндратовича Жило. Він був вчителем від Бога. Саме завдячуючи його вмінню і багатству знань, що нам передав, ми пішли вчитися до інститутів. Навчалися одразу після війни. Кругом розруха, в холодних класах, мерзли ноги та руки. Чорнило в чорнильницях і те замерзало. Про меблі і говорити не приходиться (стільці і столи знесли в кого що було, бо всі парти і навіть огорожа пішли на опалення приміщення). Писали ми у власноруч виготовлених зшитках зі старих книг, тож частіше між рядками. Математику вивчати - це було святе, без готових домашніх завдань ніхто не приходив на заняття. У нас було два справжні математики в класі - Ніна Грабовенко та Валя Чумаченко. Вони й школу закінчили з срібними медалями. Учениці в нашому класі були різних років, адже ми не навчалися під час окупації.

Я особисто вступила до педкласу, що в місті Миколаєві. Після його закінчення отримала документ, що давав право працювати вчителем молодших класів, і направлення до Очаківської школи №1. Це було у 1948 році.

Війна закінчилася, але діти були голодні і босі. Правда, держава виділяла кошти, на придбання для них товарів першої необхідності. Купували їм взуття, одяг. Але продуктів харчування не вистачало, не рятувала навіть система карток.

Вчителів теж бракувало. Працювали пенсіонери та інваліди - Жабокрик, Демченко та інші. Діти, що пережили страхіття війни, були нервові та непосидючі. Більшість залишились без рідних і близьких, адже їх забрала війна. Сьогодні їх називають дітьми війни. Життя було нелегким, тисячі випробувань випали на їх долю. Та, попри всі негаразди, діти ходили до школи. В четвертому класі вже здавали чотири екзамени.

Нелегко було вчителям-пенсіонерам, тому після педагогічного класу мені одразу довелось працювати з четвертокласниками. Згодом вступила на заочне відділення до педагогічного інституту на факультет української філології. Вчителів для старших класів катастрофічно не вистачало. Тож викладала паралельно й російську мову, літературу та ще й до військового комісаріату ходила, щоб навчити призовників читати і писати. Тимчасово і піонервожатою працювала. За роботу піонерської організації звітували секретареві райкому партії Анатолію Гусєву.

З часом життя входило в русло, до школи почали приходити нові педагогічні кадри - Богушевич, Г.І. Зубкова (Жадан), родина Жатьків - Іван Іванович і Мая Миколаївна, Ф.М. Леміш, О.М. Ромашкевич, Н.А. Школа.

В 1950 році директором призначили Сирцова, завучем - Ромашкевича, профспілкову організацію очолив Леміш. З кожним роком колектив поповнювався новими педагогами. Після Сирцова педагогічний колектив очолив О.Г. Дено, а заступником з навчальної роботи працював І.В. Фусов. Дружина директора школи Мотрона Терентіївна викладала в школі українську мову і літературу. В.І. Присяженко - географію. Згодом до школи прибула родина Дулгерових. На той час в школі навчались діти з сіл району, навіть і з Таврії. Жили всі у гуртожитку, що розташовувався в будівлі колишньої вечірньої школи.

М.Г. Бондаренко

Життя кожної людини пов'язане з навчанням. Школа - наша домівка на довгі 10-11 років, це наш життєвий досвід, знання й спогади про дитинство та юність.

Кожен учень, випускник, учитель відіграє значну роль в історії рідної школи, і, зазвичай, про це навіть не знає чи не думає.

Переступивши поріг нашої старенької школи, ви відразу відчуваєте теплу, доброзичливу атмосферу, що царить у класах і коридорах, стіни яких бачили багато радісних і не дуже моментів в житті десятків тисяч учнів, яких випустила наша школа, школа №1 м. Очаків.

Історія заснування школи дуже суперечлива та має багато запитань, що залишаються без відповіді.

Відомо, що на початку ХХ століття престижним навчальним закладом Очакова стала гімназія, що займала будівлю по вул. Мініховського (зараз вул. Леніна). Вона підпорядковувалась піклувальнику Одеського навчального округу Херсонської губернії. В 1912 році гімназія була жіночою, а в 1914 - стає гімназією змішаного типу. Вважають, що саме на її базі у червні 1920 була створена перша радянська трудова школа.

Яку дату (1912 р., 1914 р. або 1920 р.) слід вважати відправною для історії Очаківської ЗОШ №1?

Немає архівних документів щодо початку занять у будівлі по вул. Суворова, в якій зараз знаходиться наша школа. Лише спогади колишніх учнів і вчителів змогли відтворити дату відкриття школи - 1938 рік.

Зі мною можуть не погодитися, але 1938 р. не є роком створення школи. Це лише рік, коли учні перейшли вчитися в нову будівлю.

Нажаль, важкі часи після революції, війна, післявоєнна розруха та часті зміни директорів школи, аж до 1951 р., дають нам мало можливостей для того, щоб дізнатися про життя школи та точну дату її заснування.

Стало звичайним святкувати важливі події в житті країни, міста, школи. І наш колектив не є винятком. Але ми звикли не робити поспішних висновків у важливих справах, і знаємо, що обставини іноді керують людьми. Тому під час підготовки святкування 90-річчя школи в 2010 році було прийнято рішення, що важливо встановити точну дату заснування нашої школи, дізнатися справжню історію її розвитку, а не підбирати зручну дату для святкування ювілею школи.

Ми дуже вдячні Галині Федорівні Крикун за наполегливість, небайдужість і велике бажання встановити історичну правду. ЇЇ пошуково-дослідницька робота про школи міста надихнула нас продовжувати збір інформації: документів, фотоматеріалів та спогадів випускників і вчителів школи.

Ми щорічно проводимо різні заходи й зустрічі в рамках декади "Слава про нашу школу шириться недарма", що зберігають наші шкільні традиції, виховують в учнях шанобливе ставлення до історії рідної школи, вчителів і випускників.

Ми переконані, що зустрічі, свята, святкування ювілею школи обов'язково мають відбуватися у стінах рідної школи. Але, чесно кажучи, для нас є значною проблемою зібрати в стінах школи багато людей, бо немає в нас ні актової зали, ні великого спортзалу. Незважаючи на це, ми завжди раді бачити у нашій школі колишніх вчителів, ветеранів педагогічної праці та випускників. Бо "хто не знає свого минулого, той не гідний свого майбутнього", - говорив М. Рильський.

Отже, дуже скоро ми зможемо сказати: "Нам 100!".

Педколектив, учні та їх батьки сподіваються, що мешканці Оча­ківщини поділяться своїми спогадами про навчання в ЗОШ №1 й тим самим збагатять історію рідної школи. Бо історію творять люди…

Т.В. Іщенко, директор ЗОШ №1

/Files/images/Презентация1.jpg

Історія створення

Очаківської ЗОШ №1

Школа №1 була побудована в довоєнний 1938-й рік (так згадувала Г.І.Жадан. Приміщення було великим, у ньому налічувалося 5 класів, а наповнюваність їх була від 34 до 41 учня. Діти навчалися із завзяттям, але було дуже важко. Умови були жахливі: не було зошитів, підручників. Проте молодь хотіла навчатися.

Недовго діти набиралися мудрості в храмі науки. Віроломний напад німців на нашу країну зруйнував усі надії та сподівання, плани учнів та вчителів. Людей забирали на фронт. На той час директором школи була Галина Григорівна Ізугенєва. Вона учасниця Великої Вітчизняної війни. Здібний організатор педагогічного колективу, домагалася ефективності навчального процесу, зростання майстерності педагога.

У березні місяці 1944 року наше місто було визволене від ворогів. Але руїн залишилось багато. Пошкоджена була і наша школа. Чорними дірками дивилися вікна на перехожих.

Але не дивлячись на великі труднощі, люди відбудовували місто, в першу чергу школи. Діти взялись з завзяттям за виконання своїх обов’язків. Війна ще не закінчилась, але на звільненій від фашистів землі діти сіли за парти. Незважаючи на жахливі умови, ніхто не впадав у відчай, жоден не втрачав надії на краще.

З 1945 по 1947 рік школу розбудовували. Діти власними руками робили ремонт у щколі, бо хотіли скоріше приступити до навчання. У школі, як і зараз, було два поверхи. До школи приходили на вісім годин ранку. Діти навчались шість днів на тиждень: від понеділка до суботи. Кожного ранку рівно о 8.10 робили зарядку. Ті, хто запінювались на уроки карались: вони залишались після уроків на додаткові заняття. Кожного четверга проводили класні години, діти збирали цікаву інформацію. У старших класах було шість уроків, у молодших – 3 дні по 5 уроків, 3 дні – по 6. Кожного року кількість класів у школі збільшувалась.

Завжди до нашої школи ходили діти з навколишніх сіл. Були учні з Чорноморки, Куцуруба. Їм було дуже важко добиратись до школи.

До листопада 1944 року навіть не було транспорту, а у грудні діти почали відсіюватися. Залишалося в класах із 30-35 учнів всього двоє, троє дітей. До кінця війни у школі працювали 1-5 класи. Старші діти не мали змоги навчатися, адже вони працювали. З дому доводилось виходити дуже рано, щоб не запізнитися на уроки. Діти не мали взуття, одягу.

Бібліотека в школі була невеликою, але з кожним роком поповнювалась. Читальня існує з 1949 року, а до війни її не було. Перший бібліотекар – Валентина Артемівна Жиборєва. Бібліотека частково задовольняла потреби учнів:діти повинні були самі купувати підручники. Після війни у школі почала діяти комсомольська організація. Комсомольці систематично проводили збори. При школі був створений комітет, що збирав комсоргів класів, особливо, коли когось викликали на педраду.

Була у школі піонерська організація. Щомісяця у школі організовувались концерти.Дуже багато корисної виховної роботи проводили вчителі з учнями. А ініціаторами були комсомольці. Наприклад, велася переписка з однолітками з республік Радянського Союзу.

Час іде, все змінюється, та школа продовжує дарувати знання, вчити любити, розпізнавати добро і зло, готує учнів до самостійного свідомого життя. Школа, яка стала багатьом з нас домівкою. Школа, куди (я впевнена) будемо повертатись іще не раз.

А це список перших вчителів школи:

Ксенія Геннадіївна Осипова, Анастасія Володимирівна Рвач, Сергій Володимирович Захаров, Леонід Миколайович Одолєєв, Олександра Володимирівна Спаська, Нона Афанасіївна Шхун, Клавдія Федорівна Дмитрієва, Клеопатра Сергіївна сергієва, Катерина дмитрівна Вокар, Ольга Василівна Прокопенко, Олена Григорівна Стоянович.

Керівники школи :

  • Катерина Дмитрівна Вокар (Попа) до 15.05.1920р.,
  • Людмила Олександрівна Власова – 15.05.1920-12.06.1920р.р.,
  • Клавдія Миколаївна Нікольська – 12.06.1920-19.11.1922р.р.,
  • Прокопій Іванович Рвач – 19.11.1922-28.10.1924р.р.,
  • Іван Андрійович Гайчук- 28.10.1924-15.08.1932р.р.,
  • Дмитро Дмитрович Рессель – 15.08.1932-15.08.1934р.р.,
  • Наталія Павлівна Рибальченко з 15.08.1934р.,
  • Галина Григорівна Ізугенєва – до 15.08.1941р.,
  • Пилип Федосеєвич Міцкевич – 04.04.1941-01.07.1944р.р.,
  • Марія ДмитрівнаКолтунова – 11.07.1944-24.07.1945р.р.,
  • Марія Софронівна Рессель – 24.07.1945-04.11.1945р.р.,
  • Володимир Дмитрович Жила – 01.12.1945-28.06.1949р.р.,
  • Олександр Юрійович Біберман – 28.06.1949-11.08.1949р.р.,
  • Микола Кіндратович Любецький – 11.08.1949-28.10.1949р.р.,
  • Микола Пилипович бондаренко – 28.10.1949-23.11.1949р.р.,
  • Олексій Георгієвич Синцов – 23.11.1949-15.08.1951р.р.,
  • Олексій Григорович Дено – 15.08.1951-13.08.1960р.р.,
  • Віра ДмитрівнаПекельна(Мокшина)–13.08.1960-15.08.1986р.р.,
  • Тетяна Володимирівна Іщенко – з 15.08.1986 року.
О.Старченко.

/Files/images/Безымянный0.png/Files/images/uchitelya/Учителя.JPG








Роки навчання в ЗОШ №1 міста Очакова - одні з найкращих у моєму житті. Минуло ЗО років, але в пам'яті назавжди зали­шилися імена Вчителів з великої літери, справжніх педагогів.

Нашою першою вчителькою була Марія Миколаївна Нечахіна, а ми в неї - останнім першим класом. В третьому класі нас уже навчала молода і гарна вчителька-Лідія Григорівна Загреба.

Така тендітна, сором'язлива, у вишитій українській сорочці, але впевнена в собі. Ми її полюбили відразу, та й вона нас теж.

Закінчивши початкову школу, побоювались, чи будуть у нас такі вчителі як Марія Миколаївна та Лідія Григорівна. А першо­го вересня нас прийняла у свої обійми велика шкільна роди­на. Микола Панасович Петренко, вчитель музики і малюван­ня, був першим класним керівником. А який чудовий хор орган­ізував він у школі! Хор, у складі якого були дівчатка з п'ятого по десятий клас. Ми виступали у рідній школі, на сцені районного Будинку культури,брали участь у конкурсах шкільних талантів, і поруч завжди був Микола Панасович зі своїм баяном.

Назавжди залишилась у моєму серці Майя Андріївна Жадько - вчитель англійської мови, наша друга "класна мама". Алла Юріївна Зоріна, Софія Самійлівна Мейдман, Валентина Іванівна Присяженко, Костянтин Мойсейович Безпаленко, Валентина Андріївна Самойленко, Ганна Никифорівна Панченко, Тетяна Гаврилівна М'язіна, Галина Іва­нівна Жадан, Валентина Іванівна Іваненко, Зінаїда Юхимів­на Сахошкіна, Віра Лук"янівна Дробот, Павло Петрович Криворучко, Василь Феодосійович Дулгеров, Галина Омельянівна Дема, Раїса Кіндратівна Плахотнюк - це вони віддали нам часточки своїх сердець, засівали в наші душі зернятка честі, милосердя. Це вони навчали нас своїх предметів і бачили в нас своє продовження..

Протягом багатьох років очолювала школу Віра Дмитрівна Мокшина – талановита, знаюча, вимоглива до себе і до педагогічного колективу, і в той же час, турботлива і чуйна. Вона навчала і виховувала не тільки учнів, але й педагогів. Саме її досвід перейняла теперішній директор школи Тетяна Володимирівна Іщенко, яку ми полюбили за чесність, справедливість, товариськість, розуміння, підтримку і допомогу у вирішенні різних проблем. І те, що учні нашої школи зайняли третє місце в обласній військово-спо)ртивній грі «Орлятко», заслуга Костянтина Мойсейовича Безпаленка і Тетяни Володимирівни Іщенко. Майже тридцять років Тетяна Володимирівна очолює колектив нашої школи, навчає дітей математиці. Пройшли роки, але школу ми ніколи не забу­ваємо. Приємно, що наших дітей навчають ще «наші» вчителі, такі як Тетяна Володимирівна Іщенко та Лариса Василівна Савко.

Велике спасибі вам, дорогі Вчителі, за вашу благословен­ну працю! Нехай Господь дає вам здоров'я на довгі літа. Не­хай у ваших родинах завжди панує мир і добро. Нехай ваші учні люблять і поважають вас. Світла і вічна пам'ять тим вчи­телям, яких вже немає сьогодні з нами.

Галина Курило (Гризко), випускниця 1981 року


Кiлькiсть переглядiв: 344

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.