Агресивність та її причини

Прояв агресії в дитячих навчальних закладах є проблемою, що все більше хвилює як учителів, так і батьків.

Під агресивністю можна розуміти властивість особистості, що характеризується наявністю деструктивних (руйнівних) тенденцій, в основному у сфері суб’єкт-суб’єктних відносин.

Деструктивний компонент людської активності є необхідним у творчій діяльності, тому що потреби індивідуального розвитку неминуче формують у людях здатність до усунення й руйнування перешкод, подолання того, що протидіє цьому процесу.

Отже, агресивність має якісну й кількісну характеристики. Як і будь-яка властивість, вона має різний ступінь виразності: від майже цілковитої відсутності до її граничного розвитку. Кожна особистість повинна мати певний ступінь агресивності. Відсутність її призводить до пасивності, керованості, комфортності. Надмірний розвиток її починає визначати весь вигляд особистості, що може стати конфліктною, не здатною на свідому кооперацію, взаємодію.

Агресивність характеризується поводженням, спрямованим на завдання фізичної або психологічної шкоди іншій людині.

Ознаки агресивності:

упертість; бажання суперечити, відмовлятися;

дратівливість;

напади гніву, вибухи злості, образи;

прагнення скривдити, принизити;

владність, наполягання на своєму;

егоцентризм, невміння зрозуміти інтереси іншого.

Усе це — дуже неприємні для сприйняття прояви. Згадайте агресивних учнів, з якими ви зіштовхувалися (виберіть якогось одного), і спробуйте згадати свої емоції в певній ситуації. Ви одержали емоційний «заряд», під тягарем якого працюєте далі. Через це страждають:

ви (здоров’я, самопочуття, родина);

учні;

якість роботи.

Учителеві, насамперед як живій людині, потрібно постаратися убезпечити себе від подіб­них впливів агресивних учнів. Їх існування слід прийняти як таке, тому доцільніше змінити своє ставлення до ситуації.

На людину впливає не ситуація, у якій вона опиняється, а її ставлення до цієї ситуації.

Візьмемо для прикладу повсякденну ситуацію: поїздка в суспільному транспорті (наприклад, у переповненому трамваї). Одна людина спокійно, непохитно переносить усі незручності дешевого проїзду. До того ж, вона рада, що: 1) трамвай прийшов; 2) вона змогла в нього сісти, а не залишилася на зупинці; 3) заощадила гроші, тобто сталося чимало хорошого. А інший шукає, до чого б прискіпатися («усі гади»: відбиття в неусвідомленій формі власної неспроможності). У цьому випадку з’являються претензії, обвинувачення як на адресу пасажирів, так і на адресу багатьох інших. І тут починаються розмови про таксі, багатство тощо.

І ще один приклад.

В одно окно смотрели двое:

Один увидел — дождь и грязь,

Другой — листвы зеленой вязь,

Весну и небо голубое!

В одно окно смотрели двое…

Отже, ситуація та сама, а ставлення до неї різне.

Як же змінити ставлення до агресивної дитини? Адже вона зіпсована, невдячна... Це все прояви, але в основі будь-якого поводження перебувають певні причини, мотиви.

Які, на вашу думку, причини агресивності?

Причини агресивності

Реакція на приниження гідності дитини, глузування. Знущання над нею;

результат обмеження самостійності дитини, надмірної опіки, заперечення дорослими будь-якої ініціативи дитини;

прояв едипового комплексу (переважна спрямованість агресивності на дорослого однієї з дитиною статі);

суперництво між дітьми в родині з метою досягти переваги над братами або сестрами;

відбиття комплексу неповноцінності, прагнення довести іншим свою перевагу;

результат фрустрації — гнітючого переживання дитини через невдачу в задоволенні потреб і досягненні цілей;

агресивне поводження оточуючих, яких дитина наслідує й агресивністю яких «заряджається»;

прояв нелюбові до дитини, формування в неї відчуття беззахисності, небезпеки й ворожості навколишнього світу.

Згадайте, що викликало агресію (протест) у вас, коли ви навчалися в школі.

Проаналізуйте наведені нижче ситуації і постарайтеся пояснити описане в них поводження дитини.

Хлопчик прийшов до школи в збудженому стані: голосно розмовляє, сперечається, затіває сварки з товаришами, віднімає в них речі й важко підкоряється наказам. Батько, який прийшов за дитиною, пояснив незвичайність поводження дитини так:

— Уранці посперечалися з дружиною, через дурницю... А син принишк, усе прислухався, а потім спочатку підійшов до мене і сказав: «Навіщо маму кривдиш?!», а потім до мами: «Навіщо тата кривдиш?!». А вона взяла й жартома ляснула сина легенько; син образився.

Які з розглянутих нами причин агресивності ви вбачаєте в цій ситуації? Як могла б позначитися на формуванні особистості хлопчика ця ситуація, якби: учителька вирішила «приструнити» його; батьки не визнали своєї провини?

Мати запитує:

Чому дитина стала норовливою, неслухняною? Була маленькою — горя не знали з нею. А тепер стала іншою: наші розпорядження критикує. Грубить, на все свою думку має... А ми завжди дуже суворі із сином. Ніколи не відступаємося від свого слова: якщо сказала — значить, він повинен точно виконати. Жодних поступок!

Проаналізуйте характер розпоряджень дорослих, на чому вони ґрунтуються. Чому в цьому випадку дитина стала норовливою?

З переліку причин агресивності видно, що агресивна дитина — це насамперед нещасна дитина. З огляду на це проілюструємо, як застосувати принцип зміни ставлення до ситуації. Скористаємося знову випадком прояву агресії в суспільному транспорті.

Коли пасажирка, пхнувши вас ліктем, ще й накричить при цьому, повернувши до вас червоне обличчя зі сповненими ненависті очима, урятуватися від відповідної ненависті непросто. А якщо замислитися про найпростіші речі: чому вона така? як у неї склалося життя? (Чоловік у неї гарний, люблячий? А взагалі, він є? Діти — вдячні? Життя — осмислене?) І оскільки відповіді, на жаль, майже однозначно негативні, то ця змучена жінка починає викликати зовсім інші почуття. Жалість, прикрість, співчуття...

Отже, зіштовхнувшись із агресивним учнем, не концентруйтеся на своїй образі, не накопичуйте дратівливість. Сконцентруйтеся на думці: «Як йому важко». Не реагуйте миттєво. Замисліться, як йому дісталося в житті: такий маленький, а вже стільки натерпівся. Якщо все-таки роздратування виникло, постарайтеся висловити дитині свої емоції словесно: проговоріть свій стан, що виник у результаті його дій; спробуйте не віддавати йому його ж монетою.

А загалом, орієнтуйтеся на таке, можна сказати, «золоте правило» взаємодії з людьми: потрібно відокремлювати особистість і поводження, тобто людину і те, що вона зробила. Провина, мабуть, вимагає санкцій, а особистість — потребує підтримки.

Згадаємо, що небажане поводження (у нашому випадку — агресивне поводження) розглядається як показник утруднень. Тобто, бачачи поводження (прояв), необхідно знайти утруднення (причину); розрізняти внутрішню й зовнішню позиції.

Приклад. У вашому класі є підліток, що виявляє агресивність. На уроках він поводиться зухвало, грубить, демонстративно неслухняний. До того ж, на вашу думку, виглядає просто жахливо: зачіска розкуйовджена, зовнішній вигляд...

До чого приведе орієнтація на поводження й зовнішній вигляд учня?

Яка його внутрішня позиція?

Якщо ви орієнтуватиметеся лише на поводження дитини та її зовнішній вигляд, то напруження у ваших відносинах не лише не зменшиться, але й загостриться.

Чим суворішими ви будете, тим більш агресивним буде школяр. Він почне бунтувати й усе зробить навпаки. Ви вимагатимете тиші — він почне голосно говорити із сусідом, викличете його до дошки — він мовчатиме або буде стоятиме з підкреслено незалежним виглядом.

У більшості дітей у віці 10–13 років виникає комплекс самоствердження: вони прагнуть бути дорослими й вимагають рівності у відносинах, вони хочуть виділитися й утвердити своє «Я».

Отже, агресивність в особистісних характеристиках підлітків формується в основному через незадоволеність своїм статусом у суспільстві, як форма протесту проти нерозуміння дорослих, що й проявляється у відповідному поводженні.

Вищезгадане можна назвати «хворим місцем» підлітків. Розгляньмо, що є необхідним для дітей різних вікових груп, і незадоволення чого може призвести до агресії. Назвімо це «хворим місцем».

Молодший школяр — потреба в любові, підтримці.

Підліток — потреба в рівноправності.

Старшокласник — потреба в повазі.

Спираючись на розглянуте вище, постараймося сформулювати, що можете зробити ви як учитель, щоб не провокувати агресію.

1. Рівноправність (демократія) у взаєминах з дитиною: повага до дитини дорівнює повазі до себе.

Необхідно вміти висувати вимоги авторитетно, дотримуючись твердості й серйозності тону, при цьому бути справедливим і послідовним. Неприпустимо, щоб розпорядження звучали невпевнено, давали дитині привід сперечатися, «виторговувати» виконання своїх бажань.

Поважати дитину як особистість — означає проявляти делікатність, тактовність у відносинах з нею і вислуховувати її; проявляти витримку навіть тоді, коли поводження дитини викликає роздратування; уміти вибрати спосіб впливу на дитину, не пригнічуючи її волі й не ображаючи її людської гідності; уміти вибрати місце й час для душевної розмови; уміти зрозуміти дитину й мотиви її вчинків, щоб, поставивши себе на її місце, вирішувати, як учинити з нею по справедливості, а головне — вибираючи прийоми впливу, спиратися на те краще, що є в дитині.

Поважати дитину — не означає іти в неї на поводу, проявляти поступливість, навпаки — бути розумно вимогливим і суворим.

2. Запобігання агресії шляхом уникання:

глузувань (не зачіпати «хворих місць», як загальновікових, так і індивідуальних);

маніпулятивних запитань.

Якщо зазвичай питання орієнтовані на одержання або уточнення інформації про що-небудь або про кого-небудь (тобто на встановлення розуміння), то маніпулятивні запитання мають іншу мету. Порушуючи таке питання, ми, у принципі, не налаштовані на одержання інформації: відповідь не важлива й не очікується. Запитувач налаштований на осуд, у нього немає бажання зрозуміти. Співрозмовник відчуває, що яку б відповідь він не дав, його не почують. Тому його реакція може бути такою: «Чи варто говорити правду?» — або взагалі може виникнути бажання протестувати проти такого ставлення. Таким чином, маніпулятивні запитання є способом впливу, що спонукає співрозмовника до дій і висловлювань, яких він не вжив би за інших умов.

Наприклад, у ситуації, коли дитина не виконала домашнє завдання, маніпулятивне запитання може звучати так: «Ну й що ж цього разу трапилося?». (Підтекст: «Що ти ще вигадаєш?», «Я так і знав!», «Чого від тебе ще можна чекати!?»)

Альтернативою наведеному питанню може стати питання: «Щось трапилося чи не хотілося?»

На відміну від першого, це питання дає дозвіл на правду.

3. Оцінювати не особистість, а поводження.

Ефективними щодо цього є «Я-вислов­лю­вання». Для зрозумілості порівняємо «Я-ви­слов­лю­вання» з «Ти-висловлюваннями».

«Ти-висловлювання» — це спосіб повідомлення кому-небудь інформації про нього самого, його поводження, риси характеру, за якого створюється враження вашої правоти й неправоти іншої людини.

Вони відбивають відмінність вашої точки зору від точки зору тієї людини, з якою ви спілкуєтеся. Спосіб, у який зазвичай вимовляють «Ти-висловлювання», легко може викликати роздратування й захисну реакцію в людини, до якої вони звернені. Часто в цих випадках може виникнути конфлікт, що пов’язаний не стільки з певною проблемою, скільки зі ставленням до неї людини, що допускає «Ти-висловлювання».

«Ти завжди приходиш до класу останнім».

«Ти докучаєш мені своїми питаннями».

Після сказаного, наприклад, у першому випадку, конфліктна ситуація може виникнути у зв’язку з тим:

1) що й чому робить дитина;

2) що завжди або тільки іноді вона робить це.

У результаті дитина відчуває, що вона погана, ображається. Таким чином, ви оцінили особистість дитини, засумнівалися в тому, що вона хороша.

Прагнення бути хорошими характерно для дітей. Дитина завжди вірить у те, що вона хороша. Дорослим важливо підтримувати в ній цю віру, вона підносить людину. Потрібно підійти до дитини так, щоб не зламати цього ще не твердого, крихкого душевного пориву.

«Я-висловлювання» — це спосіб повідомлення кому-небудь інформації про ваші власні потреби, почуття або оцінки без образи або осуду того, до кого звернено висловлювання.

Ви говорите про те, чого ви хочете, що вам необхідно або що ви думаєте, а не про те, що слід робити або говорити іншому. Ви обстоюєте свої інтереси, але при цьому не чините тиску на іншу людину. Отже, інший не обвинувачується й не атакується. Він не почуватиме себе притиснутим до стінки, у нього не буде необхідності захищатися, а отже, затівати або загострювати конфлікт. За допомогою «Я-висловлювання» обговорюється вчинок людини, а не її особистісні якості.

Спробуймо фразу «Ти докучаєш мені своїми питаннями» переформулювати в «Я-вислов­лю­вання»: «Я розумію, що ти хочеш мене про щось запитати. Але знаєш, зараз я зайнята й відчуваю роздратування, тому що не готова приділити тобі увагу. Я була б тобі вдячна, якби ти поставив мені питання в більш підходящий час, наприклад... (указується час)».

Розчленована на елементи модель «Я-висловлювання» така:

«Коли я бачу, що/ коли відбувається...» — нейтральний, незвинувачувальний опис поводження іншої людини, що вас не задовольняє.

«Я відчуваю... тому що...» — ваші відчуття у зв’язку із цим поводженням і чому воно створює для вас проблему або як воно на вас позначається.

«Я хотів би / Я був би тобі вдячний...» — прохання до співрозмовника, що випливає з вищесказаного.

Головна перевага цієї конструкції — бажання передати співрозмовнику наше розуміння, що переконує в тому, що ми не погодилися (як у прикладі) з його позицією не тому, що просто відмахнулися, але через те, що, беручи все до уваги, усе-таки маємо свою точку зору або свої проблеми.

Отже, ми розглянули, що можна зробити, щоб не провокувати агресію. Далі виникає питання:

Як реагувати на агресивне поводження, яких заходів уживати?

Поблажливе ставлення до агресивних дій дітей призводить до посилення їх агресивності.

Діти, що піддаються дуже суворим покаранням, вирізняються значною агресивністю щодо товаришів.

Фізичні покарання за агресивне поводження посилюють жорстокість, агресивність.

Як бачимо, і потурання, і фізичне покарання не ефективні, а занадто суворе покарання озлоб­лює дитину. Отже, агресивне поводження не повинне залишитися непоміченим, але покарання має бути адекватним провині.

Коригування агресивного поводження

Деякі дослідники вдалися до спроб класифікувати агресивне поводження залежно від його проявів і методів впливу на дитину. Розгляньмо кілька підходів.

Перший підхід. Виокремлюють дві групи агресивного поводження, що відрізняються мотивами, які перебувають в їх основі: властолюбство і мстивість.

1. Характеристики властолюбного поводження

Активне властолюбне поводження: спалахи обурення, словесне обурення — учні йдуть на конфронтацію й нагнітають напруженість.

Пасивне: тиха неслухняність — учні обіцяють і чемно відповідають, але продовжують робити своє, вигадуючи вражаючі виправдання: погана пам’ять, слабке здоров’я, жорстокі батьки. Маніпулятори, які діють нишком.

Реакція вчителя

Емоції: гнів, обурення, можливий страх.

Імпульс: негайно припинити витівку, нехай навіть із використанням фізичних дій (струснути, ударити тощо). Іншими словами, властолюбця хочеться «убити власними руками».

Відповідна реакція учня

Стиль відповіді: конфронтація («Ви мені нічого не зробите»).

Дії: витівка триває, поки сам учень не вирішить припинити її. Він провокує вас, ви попадаєтеся на провокацію, виходите із себе — саме цього він і домагався. Він переміг і насолоджується хвилинами торжества. Чому ж він повинен припиняти?

Принципи профілактики

1. Уникання конфронтації та зниження напруженості.

2. Передача учневі частини своєї організаторської влади.

Учитель може принизити або налякати властолюбця, але натомість той напевно стане месником. А помста — більш важкий мотив «поганого» поводження, ніж влада.

2. Характеристики мстивого поводження

Якщо властолюбець просто випробовує вас, то месник зживає внутрішній біль, якого йому завдали, можливо, ви самі (можливо, і не помітивши цього), а швидше за все, хтось інший. Найчастіше помста є результатом образи на непрофесійне й неетичне, з погляду учня, поводження педагога. Наприклад, це може бути: а) образа за себе: «Ви всіх посилали за журналом, навіть Сашка, хоч він дурніший за мене. А мені — жодного разу»; б) образа за улюблений предмет: ставити каверзні питання вчителеві, який погано знає улюблений предмет учня.

Месники, як і властолюбці, бувають активні й пасивні.

Активна помста: прямі фізичні й непрямі психологічні акти насильства (учень шкодить з усіх сил).

Пасивна помста: ігноруються будь-які дружелюбні спроби контакту.

Реакція вчителя

Емоції: образа, біль, спустошення на додаток до гніву, обурення й страху; розгубленість або фрустрація.

Імпульс: негайно відповісти силою, як рівному (придушити), або піти із ситуації (утекти із класу).

Відповідна реакція учня

Стиль відповіді: шкодити.

Дії: витівка триває, поки сам учень не вирішить припинити її.

Принципи профілактики

1. Будувати відносини з усіма учнями за принципом турботи про них.

2. Учити учнів виражати душевний біль і страждання у прийнятні способи.

Вище вже зазначалося, що агресивне поводження не повинно залишитися непоміченим. Однак слід пам’ятати: педагогічний вплив не дорівнює покаранню. Поставтеся до нього як до заходу з двома цілями: зупинити невідповідне поводження, що має місце в цей момент, і вплинути на вибір учнем у майбутньому більш підходящого поводження.

Автор розглянутого підходу розглядає саме заходи екстреного педагогічного втручання:

шукайте «витончений вихід»:

спантеличте учнів;

перенесіть обговорення питання;

погодьтеся з учнем;

визнайте владу учня;

змініть тему;

приберіть глядачів;

робіть записи.

Установлюйте санкції:

позбавлення або відкладання права займатися чим-небудь, права користування предметами;

позбавлення доступу до різних приміщень школи;

припинення взаємодії з іншими уч­нями;

вимога зустрічі з адміністрацією школи, батьками, міліцією;

відшкодування учнем збитків: полагодження, повернення речей на місце, заміна на рівноцінні.

Використайте виведення:

виведення до іншого класу, спеціального приміщення, кабінету шкільної адміністрації;

виведення із застосуванням сили.

Учитель повинен творчо, виходячи з конкретної ситуації та своїх особистісних особливостей, підходити до вибору методів впливу на поводження дитини й зрозуміти, що існують випадки, коли прямий вплив і вимога припинити те чи інше поводження може врешті-решт подіяти краще, ніж спроба бути терпимим до неадекватного поводження.

Згадайте, яких заходів екстреного впливу ви застосовували.

У якій ситуації вони «працювали»? У якіх — ні?

Розглянуті методи можна використовувати для припинення «поганого» поводження, але вони не можуть бути заміною добре продуманого плану і програми зміни поводження. У наступному підході акцентується увага саме на заходах «перевиховання».

Другий підхід. Виокремлюються чотири групи агресивного поводження, що відрізняються характерологічними й поведінковими характеристиками його носіїв, і вказуються шляхи впливу на представників кожної ­групи.

1. Характеристика представників першої групи

Стійкий комплекс аномальних, аморальних, примітивних потреб; прагнення до споживацького проведення часу, деформація цінностей і відносин.

Егоїзм, байдужість до переживань інших, нелагідність, відсутність авторитетів. Егоцентризм, цинізм, озлобленість, брутальність, зухвалість, задерикуватість. Переважає фізична агресія.

Шляхи впливу

Спиратися на енергійність, завзятість у досягненні мети, прагнення до престижу, першості. Соціальна значущість виконуваних справ, організація роботи в невеликих групах по дві-три особи, де учневі подеколи доручається керівництво роботою товаришів, сприяє зміні ставлення до справи взагалі, до себе, товаришів і дорослих.

2. Характеристика представників другої групи

Деформовані потреби, цінності. Більш-менш широке коло інтересів, загострений індивідуалізм, бажання зайняти привілейоване положення за рахунок утиску слабких.

Імпульсивність, швидка зміна настрою, облудність, дратівливість. Фізична сила застосовується ситуативно, й то лише проти слабких.

Шляхи впливу

Зміна обстановки й стереотипних форм реагування на неї. Підкреслена повага до індивідуальних проявів цих дітей, їхніх інтересів, включення їх не лише у виконавську, але насамперед в організаторську діяльність, вироблення вмінь і командувати, і підкорятися. Це забезпечує відносно швидке входження в систему соціально значущих справ, нівелюючи конфліктні відносини з оточуючими.

3. Характеристика представників третьої групи

Конфлікт між деформованими й позитивними потребами, цінностями, відносинами. Однобічність інтересів, пристосовництво, удавання, облудність. Переважає непряма й вербальна агресія.

Шляхи впливу

Особливо впливає ритм і спрямованість соціально схвалюваної діяльності, залучення до пошукових робіт, які дадуть можливість розбудити в цих дітях інтерес до самоствердження, прояву свого «Я», заняття поважного місця в середовищі однолітків.

4. Характеристика представників четвертої групи

Слабко деформовані потреби, але водночас відсутність певних інтересів і досить обмежене коло спілкування. Безвладні, недовірливі, підлещуються до сильніших. Боягузливі та мстиві.

Вербальна агресія й негативізм.

Шляхи впливу

Увійти в систему соціально визнаної діяльності допомагає пробудження інтересу до життя, позитивні переживання, знаходження значущих перспектив. Організація змінного графіка робіт за підкресленої лінії відповідальності створює умови для входження цих дітей у систему різноманітної діяльності.

Підсумки

Отже, давайте підіб’ємо підсумки. Згадаймо ключові моменти, на які потрібно спиратися в роботі з агресивними дітьми.

I. Ставлення до агресивного поводження. Агресор не хоче скривдити саме вас, точно так само він учинив би з будь-ким, хто опинився б на вашому місці.

ІІ. Орієнтація на внутрішню позицію дитини.

ІІІ. Намагання не провокувати агресію:

рівноправність у відносинах з дитиною;

уникання глузувань і маніпулятивних питань;

оцінювання не особистості, а пово­дження.

ІV. Педагогічний вплив не дорівнює покаранню. Він передбачає:

заходи екстреного педагогічного втручання;

програму зміни поводження.

Використання тих чи інших методів впливу залежить від багатьох факторів (ситуації, особистісних особливостей учителя й дитини) і вимагає творчого підходу.

Додаток 1

Зіткнення з агресією протягом життя не залишається безслідним для кожного з нас. Вона так чи інакше позначається на нашій особистості, а отже, на поведінкових реакціях. Щоб визначити її вплив на Вас, можна скористатися наведеним нижче тестом А. Ассінгера.

Додаток 2

Способи взаємодії з негативними емоціями

Терпимо й страждаємо від емоції, що виникла (наприклад, від гніву). Це найкоротший шлях до хвороби.

Поступово витісняємо негативну емоцію, що виникла, позитивною. Цей шлях також веде до хвороб, але менших.

Тільки-но негативна емоція виникла, миттєво «задавіть» її на початку. Якщо впустити час і зробити це із запізненням, вона встигне завдати чимало шкоди. Миттєвому придушенню емоцій можна навчитися, хоча й цей шлях веде до захворювань, але менших, ніж ті, які описуються в пункті 1.

Приймаємо будь-яку подію як послану Богом (долею) для випробування й навчання, для нашої ж користі. Цей шлях веде до здоров’я й мудрості.

Навчіться абстраговано спостерігати за нею. Це приводить до її знищення.

Дайте емоції можливість виплеснутися, не заганяйте її вглиб, а реагуйте. Цей метод дозволяє зберегти своє фізичне і психічне здоров’я.

Як бачимо, негативним емоціям корисніше не піддаватися. Якщо ж вони виникають, доцільно дотримуватися пунктів 4, 5, 6. Причому стримування цих емоцій негативно позначається на здоров’ї, тому корисніше дозволити почуттям, що вирують усередині, вирватися на волю. Однак робити це бажано в конструктивний спосіб.

1. Відкрито заявити людині, на яку ви гніваєтеся, про своє ставлення до неї.

«Я серджуся на тебе, тому що...»

Коли хочеться накричати на когось, це означає, що гнів накопичувався протягом тривалого часу. Часто це пов’язано з нашим переконанням, що ми не маємо права дорікати іншій людини.

2. Розмова з відбитком у дзеркалі або уявною людиною.

Подивіться у власні очі, що дивляться на вас із дзеркальної поверхні. Якщо це складно, дивіться на губи або ніс. Постарайтеся побачити себе й/або людину, яка, як ви вважаєте, завдала вам прикростей. Згадайте той момент, коли ви розсердилися, і дозвольте почуттю гніву охопити вас. Почніть говорити цій людині, чим вона вас прогнівила. Покажіть їй усе, на що ви здатні,— розсердьтеся по-справжньому.

3. Написати листа (записку) про свою ненависть, а потім порвати або спалити його.

4. Малювання.

Можна зобразити свої почуття на аркуші паперу, причому лівою рукою, якщо ви ­правша.

5. Фізична розрядка.

Бити по подушці кулаками, ногами; зробити зарядку; пограти в теніс, люто вдаряючи по м’ячу. (При цьому не намагайтеся контролювати себе. Усе має відбуватися природно. Не потрібно соромитися або відчувати себе винуватим.)

Зробіть вдих. На видиху сильно стисніть кулаки, так, щоб пальці побіліли, а руки затремтіли від зусиль. Тримайте напруження доти, поки не скінчиться видих. Зробіть це раз, два... десять — до сильної утоми.

Посилено дихайте протягом 5–10 хвилин. Дихайте глибоко, зосередивши увагу на видиху.

Виразивши свої емоції, спробуйте сказати собі: «Ну що ж, ця ситуація позаду; тепер вона в минулому. Я не схвалюю твоїх дій, однак я розумію, що ти діяв у міру свого розуміння й усвідомлення дійсності. Покінчимо із цим. Ти і я — вільні».

Додаток 3

Стратегія поводження в конфліктній ситуації

Для своєї ж користі важливо виробити особливу стратегію поводження в складних ситуаціях. Зверніть увагу на слова «образитися» тощо. У них є поворотна частка «ся» (скорочене слово «себе»). Це передбачає, що йдеться про щось, що ми робимо із собою самі (скривдити себе, образити себе).

В одній з мудрих притч Будда говорить жителям села, які зустріли його глузуваннями й образами:

«У вашій волі намагатися образити й принизити мене, але тільки в моїй волі (і ніхто не може примусити мене це зробити) прийняти або не прийняти це на себе. Я не приймаю цих образ, забирайте їх і несіть до себе додому».

Так, але як же навчитися «не приймати»? Насамперед усвідомлення такої можливості здатне допомогти само по собі. Крім того, найдійовіше — відволіктися у важкий момент від думок про себе, зайняти свій мозок іншою роботою. Замисліться, чому людина нападає, чого вона домагається,— це саме те, що потрібно. За такої позиції відмова від себе й поступка виявляються уявними, тому що ви рятуєте себе і від приниження, і від каяття. Згадаймо те, про що ми вже говорили. Той, у кого все чудово, хто задоволений собою, внутрішньо гармонійний, не має потреби в тому, щоб принижувати й ображати інших. Тому завжди можна з достатньою підставою пожаліти агресора: «Ну й проблеми в цієї людини!» і тим самим повністю звільнитися від його впливу. Це зовсім не означає, що йому не потрібно протистояти, але набагато краще робити це без «особливої обтяженості», не ставлячи собі на меті принизити іншого, а працюючи безпосередньо з предметом конфлікту.

Кiлькiсть переглядiв: 2197

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.